У 2019 році для вступу на ступінь вищої освіти бакалавра спеціальності 061 Журналістика факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського абітурієнтам необхідно подавати такі сертифікати ЗНО:
- Українська мова і література
- Історія України
- Іноземна мова (або Математика)

Ліцензований обсяг – 50 місць денна форма навчання, 25 місць заочна форма навчання.

Термін навчання – 4 роки. Упродовж цього часу студенти додатково здобуватимуть спеціалізацію «Реклама та зв’язки з громадськістю».
Після завершення навчання випускники отримають диплом бакалавра журналістики. Журналіста. Фахівця з реклами та зв’язків з громадськістю.

У 2019 р. буде здійснено набір вступників на здобуття ступеня вищої освіти магістра (1,4 роки, денна форма, 10 місць, заочна - 15 місць).

Важливо: для вступу в магістратуру в 2019 році є обов’язковим складання ЗНО у формі Єдиного вступного іспиту з іноземної мови.

Реєстрація на Єдиний вступний іспит триватиме з 13 травня до 18-ї год. 03 червня. Іспит буде 02 липня, а вступне випробування – 04 липня. Прийом заяв та документів для таких вступників почнеться 10 липня і продовжиться до 23 липня.

Детальніше за телефоном приймальної комісії: (0432) 27-58-46

Телефон деканату факультету філології й журналістики імені М. Стельмаха: (0432) 27-55-89

* * * * * * *

LEVEL UP або ПЕРШИЙ СЕМЕСТР ПРОЙДЕНО

Три. Два. Один. Вітаємо, ви перейшли на новий рівень. Надано доступ до наступної локації… Вдалої гри!

Якщо бути відвертою, я ніколи не забороняла фантазувати, тому завжди була переконана в тому, що наше життя – це гра. Своєрідний квест, де панують свої правила та закони. Квест, який триває від моменту народження до самої смерті.

Перший семестр в університеті можна порівняти з проходженням нової досі невідомої платформи в комп’ютерній забавці. Ти, ще молодий геймер, усвідомлюєш, що наділений запасами енергії та часу, проте майже не маєш досвіду та й взагалі до кінця не розумієш своє місце розташування. Спершу робиш маленькі кроки та заглядаєш по закуткам, боязко обмацуючи ґрунт… Хоча, це більше залежить від стилю гравця. Є й такі камікадзе, які несуться стрімголов, безсумнівно набиваючи гулі вже на першій перешкоді. Я обрала більш безпечний шлях. Чому? Вирішила оминути граблі та дослухатися до порад досвідчених гравців: «Спершу «прокачайся», деякий час попрацюй на репутацію, зароби досвід, коли тобі відкриються нові навички, можеш діяти активніше. Вони перетворяться на захисне поле: падай, помиляйся, завдана шкода буде значно меншою». І це справді працює!

Ледве не забула, що завдання ускладнюються на всіх етапах: не лише навчання, а й взаємозв’язки з іншими гравцями, особисте життя та власне стосунки із самим собою. Ось воно! Тут я й заробила перший великий «синець», який, до речі, досі не загоївся. На «екрані» раптово з’явилося нове діалогове вікно з невідкладними місіями.

Завдання №1: навчитися правильно використовувати часові ресурси. Без сумніву обов’язків додалося. Рівень навичок повільно, але впевнено поповз вгору. Відсоток вільного часу на диво швидко зменшився… Із цього приводу можу сказати лише те, що байдики бити стало значно складніше. Проте, як то кажуть, «наші не здаються», тому і на «поганяти собак» годинка-друга відводилася.

Завдання №2: приділяти достатню кількість уваги всім сферам життя. Навчання, любовний «фронт», стосунки з сім’єю, саморозвиток... Чимало, чи не так? До того ж, довелося звикати самостійно стежити за показником рівня здоров’я та енергії, аби аватар взагалі зміг продовжувати квест. Без сумніву, все вищеперераховане справді важливо й потребує чималого докладання зусиль, аби залишатися на високому рівні. Від цього залежить якість нашого життя. Отож, пріоритети виставили, із голови пішов пар, проте майже ніхто не постраждав, окрім сну: візити до Морфея довелося скоротити. Шкода, але функція «поставити на паузу» на цьому етапі відсутня.

За всіма законами жанру наприкінці кожного рівня гравцю доводиться зіштовхнутися із найбільшою перешкодою. Як це не дивно, але для студента-першокурсника – це СЕСІЯ! Довго ще пам’ятатиму ті моторошні вигуки, які чула, йдучи коридором під час екзаменів. У когось «все життя перед очима пролетіло», хтось невпинно благав маму народити його назад, а були й такі, хто мовчки сидів із книжкою на голові, адже вірив: надія помирає останньою. Саме тоді почала збирати плоди своєї праці, адже перша в житті сесія (особисто для мене) промайнула без сльозопролиття. Словом, не такий страшний вовк, як його малюють.

Зарано ще робити висновки: найцікавіше лише попереду! Ну, а поки я, відновивши сили, починаю освоєння нової платформи та продовжую відкривати нові горизонти. Отож, три, два, один… Вітаємо на новому рівні!

Олександра САВЕНЕЦЬ

СТУДЕНТСЬКА ПОСВЯТА

або ЯК Я ПЕРЕЖИВ ПЕРШИЙ СЕМЕСТР

Рішення прийнято, творчий конкурс складено, оформлено всі документи. Тепер заходжу з валізами в руках до нової кімнати, яка у найближчі роки замінить рідний дім. Трохи невпевнено, як дитина знайомиться з навколишнім середовищем, дізнаюся про життя у гуртожитку. Перше враження від інтер’єру кімнати можна порівняти з враженням після відвідин музею радянської історії та побуту. Проблема комплектації кімнат гуртожитків «раритетними» меблями є досить актуальною в усій країні. З одного боку це навіть добре, бо студент вчиться бережно поводитись із речами, оскільки будь-яка різкість або необережність рухів може коштувати дверцят тумбочки або полички з шафи.

Кухарська справа – обов’язкове ремесло, яке мусить опанувати кожен студент. Не вмієш – коли-небудь навчишся, не хочеш – шлунок заставить. Моє знайомство з кухонною плитою було поступовим: починаючи від звичайного підігріву їжі, закінчуючи самостійним приготуванням вермішелі та навіть деяких видів каш.

Загалом життя в гуртожитку – це великий фрагмент у калейдоскопі студентського життя. Зважаючи на можливість спілкування та веселого проводження часу з друзями, якісну підготовку домашнього завдання і, зрештою, відпочинку після важкого дня, цей аспект є яскравим та незамінним для створення повноцінної картини студентства.

Ще одним надзвичайно важливим фрагментом є власне навчання в університеті. Урочиста, велична споруда, немов справжній витвір мистецтва, в оточенні зелених насаджень і пам’ятників видатним українським поетам неабияк здивувала мене. Радію за свій університет та за себе, бо тепер тут навчаюся.

Перший курс, перший семестр – це невеликий проміжок часу, насичений неймовірними враженнями, силою-силенною інформації, безліччю знайомств. Один з моїх найяскравіших спогадів – це урочистості з нагоди посвяти у першокурсники. Велика, осяяна сонцем площа перед університетом зібрала першокурсників з усіх факультетів. Тішили привітання керівників вишу та напутні побажання наставників. Ми вперше відчули себе студентами.

Спочатку було дещо важко розібратися з розкладом та аудиторіями, адже територія велика. Також із перших днів відчув, що для вдалого завершення семестру доведеться докласти чимало зусиль. Та окрилений бажанням стати справжнім журналістом, сприйняв навчальне навантаження, як можливість наблизитись до мрії.

Пощастило познайомитися з позитивними, цікавими, доброзичливими людьми – викладачами, які тепер допомагають стати нам професіоналами. Зимова сесія була можливістю продемонструвати рівень здобутих протягом семестру знань. Нагорода за успішність – не тільки потужний заряд нової енергії та ентузіазму, а й звання повноправного студента-журналіста Вінницького педуніверситету.

Незабаром літні сесійні випробування. Тепер уже, хоч і з невеликим, але цінним досвідом, впевнено крокуймо вперед!

Дмитро ТЕТЮХА

РІК, ЩО МАЄ АРОМАТ НОВОГО ЖИТТЯ

Для кожного з нас будь-які зміни – це важливо. Однак кожен вибирає свій шлях сам. Я щаслива, що моя дорога виявилася не хибною. Вдячна батькам, що підтримали мене у вирішальний період життя. Ось так розпочиналася моя історія… Пам’ятаю, як моя рідна сестричка закінчувала історичний факультет і на урочистій частині вручення дипломів сиділа у актовій залі Вінницького педуніверситету, а поруч були мама і тато. І вже тоді тихенько шепнула їм на вухо: «Я теж тут хочу навчатись. Тут витає дух тепла і затишку. Тут, як вдома».

І вже після цих слів батьки готували мої валізи у доросле життя. Ні. Не одяг, не їжу, і навіть не гроші, а багаж знань і нових відкриттів, знайомство з людьми, які виплекали у мені любов до України та нашої рідної мови. Пам’ятаю, як хвилювалась перед ЗНО, як важко було перебороти страх, що твоя мрія може не здійснитись. Перед вступом щодня заходила на інформаційну сторінку ВДПУ. Милувалась ним, захоплювалась красою, затишком і величчю. Щовечора говорила татові: «Він вже чекає на мене…». На що татусь тихо відповідав: «Потерпи, доню. Ще трохи сплине часу й альма-матер нашої сім’ї прийме тебе у свої теплі обійми».

І ось, на фонтанній площі гучно лунає музика, багато першокурсників хвилюються, немов першачки у школі. Викладачі привітно усміхаються. Рідний величний радо зустрічає своє нове покоління. Все було неймовірно красиво. Переступивши поріг свого факультету філології й журналістики ім. М. Стельмаха зрозуміла, що тут буде творитися моя історія. Почала вивчати журналістику – переконалась, що з вибором професії не помилилася.

Коли вперше виконувала завдання редакції «Педагог», відчувала себе справжнім журналістом. Моїм натхненником, опорою і другим татом став куратор групи, доц. Віталій Олександрович Гандзюк. Ця людина завжди підштовхувала до нових цілей, мала на меті відкрити в мені щось нове, а я з радістю слухала і виконувала настанови. Розуміла, що саме Віталій Олександрович виведе на професійну журналістську стежину. Також прищеплювали любов до журналістики доценти Володимир Миколайович Каленич та Уляна Орестівна Лешко. Саме вони відкрили для мене багатоманітний світ мас-медіа. Це люди, якими захоплююсь. Вони – моя мотивація у цікавій журналістській сфері.

Уже добігає кінця незабутній рік мого життя: перші знайомства, перші пари, перша сесія, «гора» заліковок і конспектів, які писали до ранку, вечірні репетиції моєї «Веснянки», перші труднощі і перемоги на нелегкій студентській ниві. Люди, які стали близькими за один рік – не просто викладачі, а ті, які прагнуть зробити з тебе не просто хорошого спеціаліста, але й добру і чуйну людину.

Окремою історією є рідні одногрупники – допомога, опора, досвід, сім’я. Ми разом пережили важливий етап нашого життя. І хоча іноді було важко вести за собою велику групу, але вони ніколи не дозволяли мені падати духом. Завжди прагнули триматися поруч. Із драйвом і запалом у душі впевнено крокуємо до омріяної цілі.

За цей рік можу згадати безліч чудових моментів і маленький горщик розчарувань. Тепер слова «Рідний величний педагогічний» потроху викарбовуються на серці і з кожним днем все більше розумію їх значення. Я вдячна університету за те, що огорнув мене любов’ю і прийняв до своєї сім’ї. Вдячна, що пережив зі мною рік, що мав запах нового життя. Я впевнена, ти допоможеш мені знайти свою доріжку у житті і зробити так, щоб у майбутньому батьки мною пишалися. Саме це стане твоїм і моїм досягненнями, мій ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Руслана БОГАЦЬКА