Ще у книзі Гійома Левассера де Боплана (середина XVII століття) згадується, що під час Великодня священник за певний час міг зібрати кілька тисяч крашанок (у польському перекладі – писанок). У XII-XIII столітті, в часи Київської Русі, були знайдені керамічні писанки, виконані у техніці фляндрівка. Географічно найстарша і найближча до нас писанка (також керамічна) була знайдена у Меджибожі.

Даруючи писанку на Великдень, навесні, ми бажаємо лише найприємніші речі, адже писанка – це вітальна листівка, якою ми вітаємо дорогих нам людей. Кожен малюнок має своє значення, і, вимальовуючи воском лінії, ми навіть не задумуємось, що закладаємо у них цілий текст. Писання писанки – це народна традиція, а пронести її крізь час можливо лише тоді, коли навчимо цього ремесла своїх нащадків. Цього разу робили орнамент зорі, або ж ружи. Малювали дві 8-гранні зірки на писанці, які означають символ сонця. Також, в українському фольклорі зірка символізує дівчину, а місяць – парубка.

Зображення зірки містить у собі і прямий хрест, косий хрест. Усе це є символом любові. Колись дарування писанки, розписаної ружею, прирівнювалось освідченню у коханні.

Кожен зі студентів мав змогу зробити власну писанку – не тільки як данину традиції, але й вкладаючи у неї частинку свого серця.

Ірина РИМАРЧУК